Виховні заходи

C

Свято осені для дошкільнят 

Покровський ярмарок для гуртківців
 
Розробка виховного заходу

на тему: «Національні символи України».

Мета: формування у дітей знання про національну символіку, виявляти шанобливе ставлення до держави; розвивати мисленнєві процеси (аналіз, синтез, узагальнення та інші); виховувати любов до Батьківщини, доброзичливе ставлення до людей.

Обладнання: зображення національної символіки.

Хід роботи

Керівник гуртка (ведучий).

    Сьогодні ми з вами поведемо мову про найдорожче серцю кожної людини – про свою Батьківщину. Ось послухайте вірш про рідний край.

     Учень. Люблю тебе, Вітчизно, мила Україно,

              Бо щастя жити ти мені дала.

              Для мене ти одна і рідна, і єдина.

              Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла!

              Я – твій громадянин, я прагну підростати,

              Тягнусь пагінчиком до сонця і тепла,

               Моя свята і рідна, Україно - мати,

              Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла!

      Керівник гуртка. Сьогоднішня наша бесіда буде про Батьківщину та про її символи. Проведемо її у вигляді подорожі на космічному кораблі у відкритому космосі. Ми всі одна дружна команда. А щоб наша подорож була вдалою, нам слід добре попрацювати.

- З чого ж починається подорож? (З підготовки).

      Підготовка до польоту – це складна справа. І космонавти беруть із собою в політ символи своєї держави. Кожна країна світу обов’язково має свої символи.

    - А що таке символи і що до них належить? (Це предмети, які характеризують державу, показують культуру країни).

Дізнаємося про це точніше.

    Учень. Символ держави – це предмет, який характеризує державу, відображає її побут, традиції, господарювання, історичне минуле, прагнення народу.

    Учень. Основний Закон України та і будь-якої іншої країни – це її Конституція. Законів Конституції України треба дотримуватись усім громадянам. У Конституції записано: «Державними символами України є прапор, герб, гімн.

    Учень. Державний герб України – золотий тризуб на синьому тлі. Мабуть тому, що число три завжди вважалося святим. А ще у тризубі відображено триєдність життя – батько, мати, дитя, які символізують собою силу, мудрість і любов. (Додаток 1)

        Керівник гуртка. Діти, зверніть увагу на гроно калини – це наш національний символ. (Додаток 2)

    Майже у всіх народів є улюблені дерева-символи. У канадців, скажімо, клен, а у нас – верба і калина. «Без верби і калини – нема України», - говориться в народному прислів’ї.

    На всій планеті росте понад 200 видів калини. В нашому селі росте багато цих чудових кущів, оспіваних народом у піснях, легендах, казках та віршах.

     Калина росте в лісі, на луках, по берегах річок, на городах високими кущами. Зацвітає вона навесні білим суцвіттям (Додаток 3), а ягоди достигають пізньої осені. Навіть коли випаде сніг, вони ще виграють на гілках яскравими вогниками. Калина з давніх-давен увійшла у побут людей не лише як їстівний продукт, а і як прикраса. Узимку нею прикрашали святковий стіл.

     Здавна дівчина і калина поєднувалися й порівнювалися в піснях і переказах. Ось послухайте, про що нам розповідає народна легенда.

     Учень. Колись на Україну нападали турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрати першу красуню села, але дівчина почала тікати. І була б утекла та, на лихо, зачепилася за дерево своїм червоним намистом. Воно розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню і в неволі вона загинула. А з червоних намистинок виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу і росте на землі цей чудовий кущ.

      Керівник гуртка.  Калина здавна була уособленням дівочої краси. Люблять її на Україні. На Вінниччині є великі калинові гаї. Про один із них ідеться у легенді, яку використав М. Стельмах у повісті «Щедрий вечір».

     Учень. Давно це було. На українське село напали татари. А в селі було весілля. І дівчата, щоб не потрапити в полон, кинулися тікати від ординців у непрхідне болото та й потопилися там. Незабаром на тому місці виріс калиновий гай. Образ калини входить в нашу свідомість ще з раннього дитинства разом з маминою колисковою, з маминими розповідями про лікувальні властивості цих ягід.

     Учень. У народі цінують калину за її цілющі властивості. З ягід варять варення, кисіль, джем. Тому і садили калинові кущі біля кожної оселі, а особливо біля криниць, щоб вода була холодна і смачна. Наруга над калиною вкривала людину ганьбою.

(Діти співають пісню «Ой є в лісі калина»).

Ой, є в лісі калина,  | (2) Калина-калина, Комарики-дзюбрики, калина. Калина-калина, Комарики-дзюбрики, калина. Там стояла дівчина,      | (2) Ходила, ходила, Чубарики-чубчики, ходила, Ходила, ходила, Чубарики-чубчики, ходила, Цвіт-калину ламала,      | (2) Ламала, ламала, Комарики-дзюбрики, ламала. Ламала, ламала, Комарики-дзюбрики, ламала. Та й в пучечки в'язала,  | (2) В'язала, в'язала, Комарики-дзюбрики, в'язала. В'язала, в'язала, Комарики-дзюбрики, в'язала. На доріжку кидала,       | (2) Кидала, кидала, Комарики-дзюбрики, кидала. Кидала, кидала, Комарики-дзюбрики, кидала. Та й на хлопців моргала, | (2) Моргала, моргала, Комарики-дзюбрики, моргала. Моргала, моргала, Комарики-дзюбрики, моргала.

      Учень. Не обходився без калини і такий важливий народний обряд, як весілля. Дівчата прикрашали калиною коровай.

     У кожній родині, де були дівчата на виданні, приносили якнайбільше калинових пучків. Якщо під стріхою висіли калинові грона – це означало, що можна приходити зі сватами до оселі.

   

Керівник гуртка.

      А чи знаєте ви, яку форму мають зернятка калини? Форму сердечка. Послухайте ще одну легенду про калину.

      Учень. Колись в одному селі жила привітна й весела дівчинка. Звали її Калинкою. Навесні вона пішла до лісу. Нелегко було їй туди дістатися, адже шлях був довгий. Обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай, - думає Калинка, посаджу тут щось, нехай росте». Так і зробила. Викопала в гущавині лісу тонюсіньке стебельце. Швидко воно розрослося у великий крислатий кущ. Іде якось шляхом подорожній, стомився, піт витирає. Побачив він рясний кущ, підійшов ближче, усміхнувся, сів перепочити та й каже: «Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущ посадили, і тому доброму серцю, що його викохало!».

   Тут весь кущ немов од сну стрепенувся, Гіллячки напружилися, листячко поширшало і весь він укрився білим-білим цвітом. Обсипався цвіт, а замість нього ягоди червоні, як намистинки виблискують, а в кожній намистинці – заховане зернятко, схоже на маленьке серце.

    Прийшла Калинка до свого кущика  і не впізнала його. Здивувалася, звідки такі зернятка. А кущ нахиляється до неї і шепоче: «Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім’я, Калинко.

    Керівник гуртка.  От відтоді й називають той кущ Калиною. Живе образ калини не тільки в піснях, легендах, казках, а й у прислів’ях, приказках. Пригадайте, діти, які ви знаєте приказки і прислів’я .

Діти говорять:

- У лузі калина з квіточками, наче матуся з діточками.

- Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує.

- Запишалася дівчина, наче красна калина.

- Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.

     Керівник гуртка. А ось, дітки, послухайте про вербу. Бо без верби і калини  не було б України. Тож верба – це теж символ української землі.(Додаток 4)

    За що ж в Україні шанують вербу? За те, що вона перша радує нас своїм гарним цвітом, очищає водяні джерела, а її могутнє коріння захищає нашу землю, а ще за те, що вона має велику жагу до життя. Ось послухайте про українську вербу, яка росла в далекому Казахстані.

   Учень. У степу, де не ростуть ліси, а лише трава, був великий поет Т.Г.Шевченко. Із собою з України він привіз маленьку гілочку верби. Доглядав її. Гілочка прижилась. Сумував поет за Україною та, поглянувши на вербу, згадував рідну українську землю. Давно вже немає Тараса Шевченка, але залишив він нам чудові свої вірші. Росте в Казахстані й верба, яку з любов’ю охороняють казахи.

   Керівник гуртка. Послухайте уривок із вірша В.Симоненка «Лебеді материнства».

   Учень. І якщо впадеш ти на чужому полі,

                Прийдуть з України верби і тополі,

                Стануть над тобою, листям затріпочуть,

                Тугою прощання душу залоскочуть.

    Керівник гуртка. Взяли ми з собою в подорож державний тризуб, вербу і калину як народнопоетичні символи. А які ще державні символи ми взяли із собою? (Прапор).

Так. А якого він кольору? (Жовто-блакитного).

Так, державний прапор України жовто-блакитний. Жовтий колір – це колір пшеничного поля, колір зерна, хліба, що дарує життя всьому живому на землі. Це ще і колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб.

   Блакитний колір – це чисте небо. Тепер уже всі символи ми взяли із собою? (Ні). А що ми забули? (Гімн України).

     Коли радість у душі, урочиста подія, люди співають. І у нашої держави є така святкова пісня. Її більше століття назад написав поет Павло Чубинський та композитор Михайло Вербицький «Ще не вмерла України…».

(Звучить гімн України)

Національний Гімн України  

 Слова: Павло Чубинський, С. Данилович
 Музика: Михайло Вербицький

Ще не вмерли України, і слава, і воля,
 Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
 Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
 Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
 Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
 І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
 В ріднім краю панувати не дамо нікому;
 Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
 Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Приспів:
 Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
 І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
 Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
 За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
 України слава стане поміж народами.

Приспів:
 Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
 І покажем, що ми, браття, козацького роду.

   Слова палкі, мелодія врочиста –

   Державний гімн ми знаємо усі.

   Для кожного села, містечка, міста –

   Це клич один з мільйонів голосів.

      Отже, сьогодні ми, збираючись в уявну космічну мандрівку, повторили усі державні символи України. Я сподіваюсь, що ви будете дійсно громадянами нашої країни!

Список використаної літератури

О.Білоус, З.Сташук. Школа писанкарства. Учбово-методичний посібник, 1997 р.

М. Земк. Пише писанки бабуня, пише мама, пишу я. – К: Український центр народної творчості,1992 р.

Українське народознавство: Навчальний посібник/ за ред. С. Павлюка та ін. – Л: Фенікс. 1991 р.

С. Майданська. Христос воскрес! – К: Купина,  1993р.

Л. Храплива. Писанка українським дітям. – К: Глобус, 1993р.

Катерина Білокур. – К.: Мистецтво 2000 р.

Васильчинський В. Вчиться малювати. – К. 1988 р.